На засіданні розглядались питання про діяльність Церков та релігійних організації у протидії поширенню ВІЛ/СНІД.

Загальний підхід
Церкви та релігійні організації України покликані через свої соціальні ініціативи, спираючись на власний духовний і моральний авторитет, усіляко сприяти профілактиці поширення ВІЛ/СНІД, попередженню та усуненню стигматизації, досягненню універсального доступу до лікування, догляду й підтримки.

Водночас участь священнослужителів та вірних у заходах, спрямованих на протидію епідемії та підтримку людей, які живуть із ВІЛ/СНІД, передбачає узгодженість позицій і координованість дій організаційних структур Церков та релігійних організацій України між собою та в середині кожного релігійного об'єднання на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному й місцевому.

Використовуючи свою розвинуту по всій державі організаційну інфраструктуру, Церкви та релігійні організації України можуть швидко та ефективно поширювати відповідну інформацію та охоплювати відповідними заходами значну частину населення. Надзвичайної ваги набуває послідовне, правдиве, повноцінне та неупереджене висвітлення всього комплексу питань, які стосуються ВІЛ/СНІД. Особливо важливою у цьому контексті є роль та відповідальність ієрархів.

Також релігійні організації відіграють ключову роль у вихованні позитивного ставлення до людей, які живуть із ВІЛ та хворими на СНІД. Саме тому важливо, щоб інформація була виваженою (не можна залякувати людей, використовуючи поняття "чума", "жертва СНІДу" тощо). Всі дискусії про ВІЛ/СНІД варто вести мовою взаємоповаги, відповідальності та любові до людини, без замовчування значення моральних вартостей.

Саме релігійна спільнота має стати тим місцем, де ті, що потерпають, можуть знайти підтримку і втіху, не боячись зустріти упереджене ставлення, осуд чи байдужість. Усі ми можемо нести один одному розраду, втіху, перспективу майбутнього, а також віру й надію.

Можливості та обов'язки душпастирів і вірних
Обов'язок священнослужителів — бути прикладом добродійності та доброзичливості. Вони безпосередньо відповідальні за виховання неупередженого ставлення своєї пастви до осіб, які живуть із ВІЛ/СНІД, через проповідь, проведення публічних молитов (особливо 1 грудня — в День солідарності з людьми, що живуть із ВІЛ/СНІД, та в третю неділю травня — День пам'яті людей, які померли від СНІДу), через особисті відвідини, створення груп взаємопідтримки.

Священнослужитель має приділяти максимальну увагу людині з ВІЛ/СНІД, яка до нього звертається. Насамперед важливо допомогти їй подолати відчай і знайти надію. Духовну опіку необхідно здійснювати з урахуванням динаміки хвороби й ступеню прийняття діагнозу.

Основне завдання священнослужителя при спілкуванні з ВІЛ-інфікованим — допомогти знайти справжній сенс життя, зустрітися з Богом. Водночас важливо усвідомлювати, що досвід духовного життя в людей різний і що прихід до Бога не буває однаковим. Потрібно бути готовими до того, що пастирська турбота про ВІЛ-інфікованого потребуватиме тривалого спілкування, багатьох зусиль і особливої терпеливості.

Священнослужителеві, який надає підтримку ВІЛ-інфікованому, потрібно пам'ятати, що звернення хворого може мати різні причини і зовсім не обов'язково є наслідком свідомої віри. Найважливіший принцип спілкування священнослужителя з ВІЛ-інфікованими — конфіденційність.

Священнослужителям потрібно закликати людину, яка живе з ВІЛ/СНІД, відповідально ставитися до себе самої і до своїх близьких. Щодо себе особисто, то хворому необхідно лікуватися й вести здоровий спосіб життя; щодо своїх близьких — робити все можливе, щоб вони не інфікувалися. Хворий також може дати користь суспільству, зокрема, допомагаючи не тільки ВІЛ-інфікованим, але всім, хто потребує підтримки, щоб перемогти психічне навантаження і відчай.

Священнослужителеві, котрий опікується людьми, що живуть із ВІЛ/СНІД, корисно знати про особливості перебігу хвороби, специфіку лікування та його доступність, методи подолання труднощів, пов'язаних із соціальною адаптацією, зокрема, в площині адвокації та прав людини. Йому потрібно постійно поповнювати свої знання, звертаючись до спеціальної літератури і консультацій із фахівцями відповідних медичних (або юридичних) установ. Якщо священнослужитель відчуває брак компетентності в спеціальних питаннях (медичних, психологічних, правових, соціально-адаптаційних), йому необхідно порекомендувати ВІЛ-інфікованому звернутися до відповідної медико-соціальної установи.

Священнослужителеві потрібно приділяти увагу відвідинам ВІЛ-інфікованих удома, в лікарні, у госпісі, особливо це стосується хворих, які перебувають у термінальній стадії. Особливістю поширення ВІЛ/СНІД є те, що в термінальній стадії можуть перебувати люди молодого віку, багато хто з досвідом вживання наркотичних речовин.

Там, де це необхідно та можливо, в релігійних громадах потрібно створювати служби надання духовної й психологічної допомоги людям, що живуть із ВІЛ/СНІД, а також їхнім близьким. У роботі цих служб мають брати участь спеціально підготовлені миряни і священнослужителі. Можуть бути створені "телефони довіри" з проблем ВІЛ/СНІД, на яких фахівці з числа мирян і священнослужителів також надаватимуть психологічну й духовну підтримку.

Патронажні служби, що опікуються хворими та людьми похилого віку в лікарнях і на дому, можуть доглядати і ВІЛ-інфікованих. Особи з числа членів релігійної громади, що працюють у госпісах та госпісних групах, можуть допомагати і людям, які живуть із ВІЛ/СНІД.

ВІЛ/СНІД та життя родини
Факт виявлення ВІЛ-інфекції в одного або в обох членів подружжя, як правило, є серйозним випробуванням для сім'ї. Такі ситуації вимагають особливої уваги

Окремий випадок — питання про вступ до шлюбу осіб, із яких хтось один — ВІЛ-інфікований. Збираючись одружитися, майбутні чоловік і жінка повинні ясно усвідомлювати, що існує ризик зараження чоловіка (жінки) і майбутніх дітей. Священнослужителеві в такій ситуації потрібно зробити все можливе, щоб таке рішення не було лише результатом тимчасової емоційної реакції: воно має бути виваженим, відповідальним, духовно й етично вмотивованим. При розв'язанні питань подружнього інтимного спілкування в таких подружніх парах потрібно мати на увазі таке: інтимні стосунки в разі інфікування когось одного з подружжя означають ризик інфікування іншого, а якщо інфіковані обоє — існує ризик реінфекції.

Водночас, сучасні профілактичні й терапевтичні засоби знижують ризик передачі ВІЛ-інфекції від матері дитині, що відкриває можливість народження здорових дітей у сім'ях, де один або обидва члени подружжя ВІЛ-інфіковані. У таких ситуаціях потрібно рекомендувати подружжю обов'язковий медичний нагляд.

У разі інфікування й смерті подружжя може виникнути питання про подальшу долю дітей і близьких, що були на їхньому утриманні і можуть потребувати тієї чи іншої допомоги з боку громади.
Зростає кількість ВІЛ-позитивних дітей-сиріт, які особливо потребують підтримки і не повинні бути позбавлені сімейних форм виховання.



Особливе душе пастирство
Духовно-просвітницька та морально-виховна робота священнослужителів у війську також повинна містити інформацію щодо профілактики проблем, пов'язаних із ВІЛ/СНІД.

Важливою є робота священнослужителів у пенітенціарних закладах у зв'язку з високим ступенем поширеності ВІЛ-інфекції серед ув'язнених.

Миряни, що беруть участь у такому служінні, можуть проводити профілактичну роботу та надавати психологічну іі духовну підтримку ВІЛ-інфікованим, які перебувають у місцях позбавлення волі, здійснювати роз'яснювальну роботу з працівниками в'язниці) стосовно ВІЛ-інфекції і людей, що живуть із ВІЛ/СНІД.

Важливим напрямом роботи є реабілітація наркозалежних ВІЛ-інфікованих людей. Для цього створюють спеціальні реабілітаційні програми й центри.

Усі ці види служіння стосовно людей, що живуть із ВІЛ/СПІД, та їхніх близьких вимагають спеціальної підготовки і навчання.

Духовний вимір
Люди, які страждають від проблем, пов'язаних із ВІЛ/СНІД, через нас можуть відчути лагідний дотик рук Благого та Всемилостивого Бога. Багато з цих людей, переживши особисте навернення, можуть сказати: "У своєму болю, у своєму страху, у своєму відчуженні я відчув присутність Бога, Його силу, любов і підтримку". Таким чином вони самі стають місцем Божого об'явлення, величними пророками Божої любові та цінності й змістовності кожної хвилини людського життя. Тому важливе значення має залучення ВІЛ-інфікованих до активної соціальної та іншої роботи релігійної громади.

Крім організаційних складових допомоги, до яких Церкви та релігійні організації повинні долучатися, підтримувати, заохочувати і активно розвивати, потрібно пам'ятати про величезну силу молитви, особистої та особливо спільної. Усі наші спільноти можуть і повинні висловити свою солідарність із людьми, що живуть із ВІЛ/СНІД.