Карантинні бур’яни — це особливо шкідливі адвентивні види рослин, яких немає на території країни або вони наявні обмежено і поширення яких контролюється спеціальними заходами. Карантинні рослини не тільки засмічують та знижують врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність пасовищ, але і є шкідливими для здоров’я людей. 

В Україні до Переліку регульованих шкідливих організмів, затвердженого наказом Міністерства  аграрної політики України від  29.11.2006  N 716 внесено    17 видів бур’янів, яких немає на території України, та 20 видів внесено до списку  обмежено поширених карантинних організмів, щодо яких можлива акліматизація, особливо у нашій степовій зоні.

Обмежено-поширеними є: амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia), гірчак рожевий (повзучий) (Acroptilon repens.), ценхрус якірцевий (малоквітковий) (Cenchrus pauciflorus), паслін колючий (Solanum rostratum), сорго алепське (гумай) (Sorghum halepense) та 15 видів повитиць (Cuscuta sp.sp.), з яких найвідомішими та поширенішими є повитиця польова (Cuscuta сampestris) і Лемана (C. Lehmanniana). Слід зазначити, що амброзія полинолиста, гірчак рожевий, повитиця польова в зоні Степу займають значні території.

До регульованих некарантинних видів рослин відноситься: амброзія багаторічна (Ambrosia psilostacya) i трироздільна (A. trifida), череда двічіпірчаста (Bidens bipinnata) i волосиста (B. pilosa), соняшник каліфорнійський (Helianthus californicus) i війчастий (H. ciliaris), бузинник пазушний (іва багаторічна) (Iva axillaries), гірчак пенсильванський (Polygonum pensylvanicum), райманія розсічена (Raimania laciniata), паслін лінійнолистий (Solanum elaeagnifolium), каролінський (S. carolinensis) та триквітковий (S. trifolium), стриги жовта (Striga lutea), очанкоподібна (S. euphrasioides), єгипетська (S. hermontica), іпомея плющоподібна (Ypomea hederaseae) та лакуноза (Y. lacunose).

Швидкість розселення карантинних бур’янів у новому ареалі від первинного вогнища залежить від умов, у яких росте бур’ян: фітоценотичні фактори, умови рельєфу та особливостей біології конкретного виду, а саме:

-               його пластичності, тобто здатності швидко адаптуватися до нових умов;

- конкурентоспроможності, що дає можливість виду перемагати в боротьбі за виживання;

- репродуктивності (утворенню значної кількості насінин), що дає змогу рослині за короткий період часу створити значний запас насінин у ґрунті.

Найчастіше в Україну потрапляють карантинні види рослин із країн тропічного й субтропічного поясів Південної Азії, Африки та Америки, звідки походять такі потенційно небезпечні карантинні види, як амброзія полинолиста, череда волосиста, соняшник каліфорнійський, соняшник війчастий, стриги, паслін каролінський, паслін лінійнолистий, іпомея ямчаста та інші види.

На жаль, у нашій місцевості ці бур’яни ростуть не лише вздовж автошляхів, залізниць, зерносховищ, складів, але й часто їх виявляють у посівах, де вони забруднюють урожай і ускладнюють його збирання, що теж позначається на якості одержаної продукції.

Шкідливість більшості карантинних бур’янів досить вагома. Вона проявляється, передусім, у зниженні врожайності сільськогосподарських культур, луків і пасовищ; засміченні урожаю та погіршенні його якості; перенесенні збудників захворювань та накопиченні шкідників сільськогосподарських культур; токсичності для тварин, у збитках тваринництву; в негативному впливі на здоров’я людей; порушенні складу та структури місцевих фітоценозів.

Так, шкідливість амброзії полинолистої відома багатьом. Насіння амброзії, перебуваючи в ґрунті на глибині до 30 см, лишається життєздатним тривалий час. На глибині до 5 см через два роки гине 91% насінин, на глибині       10 см — 80, а на 30 см — 24%. Насіння амброзії може перебувати в спокої від 5 до 40 років і більше.

Квітковий пилок амброзії шкідливий для людини. У місцях її масового поширення в людей часто спостерігається алергійне захворювання, відоме під назвою “осіння сінна лихоманка” або “амброзійний поліноз”. У хворого пухнуть слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і очей, болить голова, посилюється виділення мокроти, з’являються задишка, сльозотеча, погіршується зір, проявляються напади бронхіальної астми, підвищується температура, втрачається працездатність. Лікування алергії тривале й важке.

Шкода гірчака рожевого виявляється у тому, що він значно знижує врожайність сільськогосподарських культур; засмічує й погіршує якість зібраного врожаю; знижує продуктивність пасовищ і якість кормів. Маючи потужну кореневу систему, гірчак сильно висушує ґрунт, засвоює із ґрунту в 1,8–5,5 рази більше поживних речовин, ніж озима пшениця за врожайності 20 ц/га. Науково доведено, що корені гірчака виділяють у грунт речовини, зокрема, похідні фенолу, які гальмують ріст і розвиток культурних рослин.

Алелопатичний потенціал мають не лише корені гірчака, а й самі рослини. У листках і суцвіттях гірчака містяться речовини (репін, акроптилін, хірканін), які інгібують ріст інших рослин. Алкалоїди та деякі інші речовини, що їх містить гірчак, отруйні для коней. Якщо коровам згодовувати сіно з добавкою гірчака, то молоко набуде гіркого смаку. Насіння гірчака залишається життєздатним, проходячи навіть через кишківник худоби.

Рослини пасльону колючого тварини не поїдають через сильне опушення та колючки, які, потрапляючи в сіно чи солому, пошкоджують ротову порожнину та шлунково-кишковий тракт тварин. Крім того, паслін є кормовою рослиною для колорадського жука та резерватором вірусних хвороб картоплі й томатів.

Колючі колоски ценхрусу містять речовини, що гальмують проростання інших рослин.

Повитиці належать до групи паразитних покритонасінних рослин, що живляться повністю за рахунок рослини-господаря. Вони уражують рослини різних класів, родин і біотипів, починаючи від ефемерів і закінчуючи деревними рослинами. Від повитиці польової найбільше страждають сільськогосподарські культури і численні дикорослі рослини та бур’яни — всього понад 200 видів. Уражені рослини спочатку відстають у рості, а потім жовтіють і гинуть.

Пошкоджуючи покривні тканини рослин, повитиці сприяють ураженню рослин низкою шкідників і хвороб. Крім того, вони самі є переносниками дуже багатьох рослинних вірусів, зокрема мозаїки цукрових буряків, томатів, зернових, гречки. У повитиці є алкалоїди — кускудин та кусталін, — які спричинюють отруєння тварин у разі поїдання забрудненого повитицями сіна. Повитиці не мають ні коренів, ні листків. Їхня шкода проявляється також на ягідних і плодових культурах, які не плодоносять, частково або повністю всихають.

Особливість біології повитиці Лемана полягає в здатності виду до вегетативного розмноження. За наявності гаусторій приживаються навіть невеликі відрізки стебла розміром до 1 см. Що більший відрізок і що більше на ньому бруньок, то інтенсивніше його розмноження. Утворення нових стебел і ріст їх у довжину найінтенсивніший до цвітіння. Стебла повитиці піднімаються у висоту до 15 м, а загальна довжина одного стебла досягає 200 м і більше.